У всьому повинна бути система і не лише нервова...

Мова піде не зовсім про фріланс, але тема досить цікава: про досвід з піар — мистецтво створювати сприятливий клімат, відношення до компанії не тільки потенційних клієнтів, а й широких мас. Про те, що край необхідно робити для розвитку кожного бренду. Отже, зустрічаємо — з нами Вікторія Солов'юк — PR менеджерка театру Лесі Українки у Львові.

Декілька слів про нашу респондентку

Вікторія навчалася у Львівському національному університеті ім. Івана Франка на факультеті журналістики. З 2010 по 2012 р. працювала журналістом-фрілансером. Потім стала театральним блогером на порталі «20minut.ua». Трохи згодом — у 2016 р. працювала помічником режисера та художнього керівника львівського академічного драматичного театру ім. Лесі Українки. І в 2017 році стала PR менеджеркою.

— Вікторіє, розкажіть в трьох реченнях про себе.

Вірю в людей більше, ніж їхні матері. Люблю здавати кров і ніколи не здаватись. Переконана, що життя – це багатоповерхівка і якщо ти хочеш піднятися вище, то треба припинити боятися висоти.

— Як давно Ви займаєтеся PR?

— Свій перший досвід я здобула в першому класі. Якось з подругами ми вигадали безпрограшну лотерею. Серед призів було все те, що знайшли вдома: старі листівки, мамина пудра, браслети з бісеру сплетені власноруч, забуті іграшки. Ми викликали неабиякий ажіотаж серед дітей в нашому дворі, що вони готові були йти ва-банк і витрясати свої скарбнички.

Згодом нам довелось розбиратися із обуреними батьками і наш «бізнес» накрився. Лише тепер я розумію, що це був різновид такого собі «рожевого піару», який базувався не на брехні, а на недомовленості.

Уже другий рік я працюю PR-менеджеркою в театрі Лесі Українки. В штаті театру я довгий час займала посаду художника-конструктора, бутафора. А все тому, що державні структури не мають можливості інтегрувати в себе повноцінно маркетинг та інші тенденції сучасного просування. Тому я часто жартую про те, щоб колеги були обережними, бо можу зайняти і їхню посаду.

— Як обрали цю професію, зрозуміли, що вона є вашою?

— Досі не берусь «приватизовувати» свій напрям роботи. Мені здається, що як тільки ти починаєш твердо співвідносити себе зі своєю посадою, то автоматично одягаєш на себе шори і припиняєш розвиватись. Тому ставлюсь до своєї зайнятості по-філософськи. Ось команда, яка надихає розвиватися, ось можливості і вміння, які я можу дати. Жодна професія не є стелею наших можливостей, тому я надаю перевагу бути гостем в ній.

Освіта — це тест-драйв дорослого життя, і якщо ти хочеш уникнути чималої кількості факапів — варто спробувати її здобути.

— Де Ви навчалися?

— Люблю жартувати про те, що існують дві речі з особистої біографії про які треба мовчати — любовні історії з минулого та кількість дипломів про вищу освіту. У мене їх аж три. Моєю альма-матер став Львівський національний університет імені І. Франка. Тут я отримала нові ідентифікації себе: Я-театрознавчиня, Я-журналістка, Я-культурологиня.

Можна довго сперечатися про якість та потрібність дипломів із вишу, але є дещо, в чому я переконана: освіта — це тест-драйв дорослого життя і якщо ти хочеш уникнути чималої кількості факапів — варто спробувати її здобути. Це найкраще середовище для того щоб будувати контакти і вирішувати проблеми.

В книзі «Ніколи не їжте наодинці» Кейта Фарраці подано статистику, що більшість багатіїв об'єднує не їхнє територіальне чи соціальне становище, а ораторські здібності. І мені видається, що намагання здати екзамен з предмету, в якому ти нічого не розумієш, починаючи з назви, або на якому ти був всього лише один раз — найкращі умови для формування ораторських здібностей.

— Наскільки важко просувати бренд, чи висока конкуренція серед фахівців?

— Театр Лесі Українки — це менеджерський театр, де 80% працівників люди до 32 років. Саме тому, ми відчуваємо потребу іти в ногу з часом і через свої ж амбіції змушені робити багато що «вперше» в своїй сфері.

Ми проводимо соціологічні опитування щоб краще розуміти запити своєї цільової аудиторії, ми формуємо портрети ЦА під кожну виставу із нашого репертуару, інвестуємо кошти в digital-просування, вивчаємо медіа-тренди в інших сферах і щоразу шукаємо можливості для альтернативної комунікації з нашим глядачем.

Тим не менш, це не відкидає того факту, що ми працюємо в державній структурі, а тим більше в театрі, доволі ортодоксальній сфері, яка довгий час була закрита до інновацій. А це фактично фіаско в квадраті для піару. Що вже говорити про виділення бюджету на рекламу. До того моменту, як у нас відбулося «перезавантаження» в команді, театр виділяв на рекламу в соціальних мережах всього $ 5. Станом на сьогодні ми збільшили суму в 67 разів. І це лише початок.

— Які канали просування найбільше використовуєте?

— Вивчаючи нашу аудиторію, ми зрозуміли, що її осередком є найбільш свідоме покоління зараз – мілленіали. Тож, найкращим каналом комунікації для себе обрали соціальні мережі. На своїй корпоративній сторінці ми анонсуємо події, проводимо розіграші і ведемо діалог з нашим глядачем в абсолютній горизонталі. Адже хочемо сформували свою community — територію вільних від стереотипів та упереджень інтелектуалів. І поки що, з впевненістю можу сказати, нам це вдається.

За останній рік нам вдалося збільшити свою аудиторію в 2 рази, і все це лише органічна аудиторія. Приємно бачити, коли глядачі приходять до нас на події у фірмових футболках театру з надписами «Щоб не плакать, я стібалась» чи «#тойщогреблірве». Відчуття наче освоїв мову есперанто і тобі вже не потрібен перекладач, аби порозумітись.

— Які методи просування вважаєте найкращими?

— Переконана, що в період інформаційного вибуху та рекламного насильства над мозком потрібно шукати нові форми піару. Поліграфії уже зовсім недостатньо, щоб бути сучасними, тому потрібно переходити в digital. Оut door реклама зараз відходить на задній план. Тож, намагайтесь перемогти інфошум, освоюйте месенджери, створюйте власний контент і будьте євангелістом свого бренду.

— Ви просуваєте тільки один проект чи може ще підробляєте фрілансом?

— Окрім діяльності в Театрі Лесі допомагаю із просуванням кількох інших театральних проектів: «Театр за два тижні» — «швидкий» театр, який протягом двох тижнів збирає матеріал, пише п’єсу, репетирує і випускає прем’єру; «Кімната Т» — харківський камерний театр, який іменує кожну свою виставу, як окремий емоційний стан – «Кімната сповідь», «Кімната помилок», «Кімната без облич»; Театр «ПМЗД» — не національний не академічний не музично-драматичний живий невловимий театр.

Ваш імідж – це чудово, але репутація, яку створили не ви – ще важливіша.

— Що б ви могли порекомендувати фахівцям, які обрали таку професію як PR?

— В своїй лекції «ЩаВпіарю: 10 заповідей PR» я виділила десять пунктів, без яких піарнику сьогодні не вижити.

  1. Не брошурками єдиними!
  2. У всього повинна бути система і не лише нервова.
  3. Будь адвокатом свого бренду!
  4. Таргетуйся або вмирай!
  5. Пиши історію!
  6. Не стріляй по горобцях!
  7. Ваш імідж – це чудово, але репутація, яку створили не ви – ще важливіша.
  8. Не воюй, а коллаборуйся!
  9. Будь алхіміком!
  10. Роби або вмирай!

— Які складнощі виникають у піарника в обраній вами сфері?

— В сфері культури не так багато фахівців із реклами та просування бренду. Здебільшого це теоретики культурного сектору, які були змушені трансформуватися в маркетологів та менеджерів. І, як на мене, це цікавий прецедент. Ти бачиш, як час формує запит. Тож, найбільшим викликом є інтегрування свого досвіду в сфері культури на цілину маркетингу. І це дуже часто є проблемою. Бо мистецтво хоч і відкрите до тематичного розмаїття, але, водночас, дуже консервативне та закрите до взаємообміну з іншими сферами.

— Якби не театр, в якій сфері Ви себе бачите?

— Якось мені сказали фразу, що рік роботи в театрі, як і перебування в тюрмі, треба множити на три або і в чотири рази. І це не лише тому, що це сфера, де багато стресу, а й через те, що вона потребує реакції «тут і зараз». Це мультикультурна платформа, яка не дає знання, а формує світогляд. Тож, маючи такий досвід, ти з легкістю зможеш мігрувати в іншу сферу. Інша справа, чи захочеш.

— Можливо є ще щось, чим би Ви хотіли поділитися?

— Будьте амбасадорами і вірте в те чим займаєтесь. Будьте «колумбами» і сприймайте будь-який досвід, як можливість. Будьте шеф-кухарями і комбінуйте непоєднуване.

Сподобалось інтерв’ю? Напишіть про це в коментарях!

Хочете стати героєм інтерв’ю? Напишіть нам на пошту: [email protected]