Inna Pechak

Привіт, я Інна. Пишу тексти. Про життя і все що в ньому... події, відчуття, емоції, почуття, людей, відносини, стосунки, смаки, предмети... про все що можна описати словами... і впевнена, що все можна описати... з різних сторін... я завжди обираю ту сторону, яка найяскравіша, яку можна висвітлити з глибокими відчуттями, щоб читач відчував і проживав кожне слово... це життя яке поміщається в долоні, а інколи розливається кольоровими барвами в нескінченність... це як коли ти зранку, сонний, заварюєш запашну каву... у своє улюблене горнятко... обнімаючи його обома долонями, підносиш до обличчя... закриваєш очі... вдихаєш аромат... і хочеш ти того чи ні, кутики твоїх вуст підіймаються вгору... так починається твоє життя сьогодні... або ти виходиш на вулицю, в перший день... коли щойно зійшов сніг... ти вдихаєш аромат весни... в ньому, і перші теплі промені сонця, і нотки ще прохолодного вітру, і запах дерев, і ще зовсім сонної землі... обличчя підносиш до неба, закриваються очі... хочеш ти того чи ні, але кутики твоїх вуст підіймаються вгору... або коли небо чорне нависло... ось ось почнеться гроза... а ти парасольку дома забула... але ти не думаєш про це і навіть не знаєш що почнеться гроза... навіть очі в небо сьогодні не підіймала... бо ти біжиш у справах... всі кудись поспішають... і ти... вся заклопотана, в голові стільки думок... і тут перша, велика, крапля прохолодного дощу впала тобі на щоку... вирвала з рою думок... ти підіймаєш очі в небо... блін... а я парасолю дома забула... і хочеш ти того чи ні, але кутики твоїх вуст... і тут в кожного по різному... а ще... буває замовляєш кожаній квіти... і наче знаєш які улюблені... і кольори які... стараєшся, щоб в кожній квітці було її зображення... і наче все про неї знаєш... а все одно хвилюєшся... але мить і згадаєш посмішку, її посмішку... коли востаннє приніс букет... і хочеш ти того чи ні, але кутики твоїх вуст обов'язково підіймаються вгору... буває він вийде за поріг і ти закриваєш за ним двері... залишиться з тобою лише його запах... тепло обіймів не раз тебе спасе... і рук тепло ще довго буде гріти... нехай... нехай все в пам'яті залишиш... тіло... Душа... все чого торкнулись твої руки... і це заставить посміхнутись... гріють Душу спогади такі... бо розумієш ти... що це життя, яке поміщається в долоні, а інколи розливається кольоровими барвами в нескінченність...