Валерій Семиволос

РЕЗЮМЕ

Позаяк до цього часу із таким жанром як резюме не стикався, то подаю те текстоутворення як мені уявляється. Отже…    

Знайомимось – це я Семиволос Валерій.

Спочатку дещо про те, що я можу і вмію, а потім дещо про себе, аби було зрозуміліше звідки оте вмію та можу.. Якщо комусь автобіографічний екскурс нецікавий геть – знайомитися з ним не обов’язково…

Більш-менш якісно вмію і можу

• Продукувати якісні та читабильні літературні та художньо-публіцистичні нариси; журналістське-публіцистичні тексти соціально-політичного, політологічного, побутове-життєвого та будь-якого іншого штибу окрім специфічне-спеціалізованої вузькопрофільної чи суто науково-дослідницької тематики;
• Редагувати і доводити до легкотравного читання будь-які україно-російськомовні тексти, котрі мають хоч краплю сенсу або мого розуміння;
• Робити якісні переклади з російської  українською та навпаки, літератизувати підрядкові переклади;
• Копірайтинг можливий, але на відміну копірайту чи рерайту майже не практикувався.
• - $ 30-50 за текст від 5 до 10 тон знаків, $ 50 – 100 - від 10 до 25 тон знаків, із творчими наробітками можна ознайомитись загугливши ім’я та прізвище і додавши «УП», «Дурдом», «Інфопорн», «Політикантроп», чи ОРД.

За іншу хрінь (2 -4) – за домовленістю.

З цим усьо.  А тепер трохи про себе і звідкам якісь амбіції.  

 Уроджений у Харкові в родині студентів - майбутніх  математиків я з двомісячного віку і аж до 14-ти років зростав переважно у дідів з бабцями та іншої чисельної сільської рідні на Полтавщині, курсуючи поміж Котелевщиною, Диканькою, Миргородщиною та Новими Санжарами. Тамтечки до школи практично не ходив, тим не менш українську, а точніше полтавську і частково слобожанську говірки відаю чудово.

Мені в школі було скучно і сумно. Читати, писати, рахувати і матюкатися я почав майже одночасно – у чотири роки. Перші три позиції я опанував самотужки за допомогою товстезної підшивки, рясно всіяного фото часопису «Нива»  за 13-16 рр. м.ст., чудово ілюстрованої дитячої книжечки про звитяги барвінка, невідомого походження (бо без палітурки) підручника з арифметики, зошита та олівця. Останню позицію допомогли засвоїти вулиця та улюблений прадід Данило.  

Далі я х’тів повідати про те як я в школу не ходив, як декілька разів просто тікав із цих закладів, як навчався, і як формально закривалось питання закінчення того чи іншого класу і перехід до наступного… Аж тут до мене через плече зазирнула похресниця почитала мою писанину і запиталась: «Тату Валерію, ти що крапаєш – резюме чи роман. Якщо перше, то розгонься не  більше ніж на пару-трійку сторінок. Тож довелось пригальмувати…

Отже за плечима я маю 10 років вільготної поселянської самоосвіти ( з 4 до 14 рр., нині це зветься, здається, домашньою освітою ), з 7-го класу навчався вже в Харкові у фізмат школі, а потім осилив геофак ХДУ, бо літфак МДУ показав мені дулю. На тому офіційна освіта припинилась, хоча самоосвіту я не полишаю і донині.

Що стосується трудового досвіду, то ким я тільки не працював, але обмежусь наріжними віхами. Майже 20-ть років я присвятив польовій геології прочемчикувавши у болотниках тайгою, мерями та сопками від Уралу до Камчатки, та від Індігірки до Туви. На 5 років завис на Сахаліні  із Курилами. За цей час кар’єрно зріс від маршрутного робітника найостаннішого розряду до начальника геологічної партії, яка могла б дати фору будь-якій експедиції, бо у польовий сезон мала із сезонними робітниками понад тисячу осіб. Повернувшись із різних там сахалінів та камчаток в Україну певний час нидів на майстро-виконробчих посадах, шабаював бригадиром з командою таких же як і відорв, літав до Сургуту бурмайстром-вахтовиком, працював начальником розвідувальних нафтогазбурових на Харківщині… На цьому цей кавалок трудової біографії завершився.

Ще наприкінці 80-х я перейнявся, як на той час для мене, більш цікавими справами – політикою та журналістикою.

Що стосується політики, то я почергово активничав в УГС, УРП та РУХ-партії Чорновіла скрізь на посаді заступника голови обласних організацій.  Активничав недовго – десь до середини 90-х. Після того, як в одній із моїх публікацій в «Сучасності» до мого підпису без мого відома додали означення політолог, щільно перейнявся вивченням політології, політтехнології та соціології. Час від часу працював консультантом на різних кандидатів та партії. Але років із 15-ть тому цю невдячну справу полишив.

Стосовно журналістики та інших літхуд вправ, то перший мій текст у вигляді фейлетону був надрукований ще у далекому 74-му році в харківському часописі «Прапор». Потому десь до кінця 80-х час від часу розважався писаниною у різноманітних районках, міських та обласних газетках від Харкова із Полтавою і аж до Сахаліну.

Перші серйозні публікації почали з’являтися десь у 89-90 рр., як в українських центральних виданнях («Літературна Україна» чи «Молодь України»), так і в союзних відомих часописах ( «Новоє врємя», «Огоньок», «Нєва» чи «Московскіє новості»). З 1990 р. почав щільно співпрацювати із легендарним «Пост-Поступом», особисто познайомившись, а згодом і заприятилювавши з його головредом Сашком Кривенком.

До 2000 р. співпрацював як штатно так і позаштатно з цілою купою київських, харківських, львівських, донецьких, одеських видань. До 2005 р. щільно перейнявся самоосвітою – вивчав політологію, політтехнологію та соціологію, одночасно крапаючи «нєтлєнку». У 2005 -06 рр. був головредом харківської філії «ВВ».

З 2007 по 2016 рр. надзвичайно плідне співпрацював із інтернет-виданнями – «УП», «ОРД», «Інфопорн», «Політикантроп» та іншими. Одночасно десь із 12 р., після виходу в Польщі за допомоги місцевої діаспори книжки «Дід Данило і Ковпак», сів писати наступного роману на замовлення вже канадійської діаспори, котрий нині знаходиться на стадії завершення…

Усьо!..