Несказанное. 2025

Я обожнюю створювати для своїх клієнтів візуальні історії. І ця спальня — одна з них. Вона дуже особиста.
На старті ми не обговорювали з замовником конкретний стиль — ми говорили про стан. Про тіло, яке має право на відпочинок. Про близькість, чуттєвість, сором. Про суспільство і віру. Про ті речі, які легше зберігати в дерев’яній шафі, ніж сказати вголос.
Тому в цій кімнаті панує тиша. Майже сповідальна.
Колір — як пил на фресках. Ледь вицвілий, втомлений. Він заповнює простір повністю.
Оксамитова хвиля узголів’я — не про розкіш, а про тілесність, що огортає. Про пам’ять тіла.
А ванна навпроти — відкрита, безсоромна. Вона не питає дозволу. Вона просто є.
Шафа — мовчазний свідок. Її форма натхненна католицьким конфесіоналом. Для речей. Для слів, які ще не сказані. Для справжнього «я».
Це — безпечне місце десь на межі між публічним і приватним. Місце, де дозволено бути собою: неідеальним, вразливим, незручним для більшості