Пам'ять ,що мовчала

Ця поема про людину, яка настільки довго стримувала свої почуття, що пам’ять почала стирати емоції з минулого. Спогади залишилися, але без тепла, запахів, голосів — лише тіні подій. Це не слабкість, а захисний механізм психіки, що рятував від болю, коли він був занадто сильним. Поема говорить про внутрішню тишу, втому та дистанцію від власних відчуттів, але також про те, що глибоко всередині все ще живе іскра — та частина себе, яка здатна повернути тепло і знову навчитися відчувати.