Курсова робота на тему

Наступний етап роботи передбачає аналіз органів влади, залучених до формування зовнішньої політики за схемою форми держави: форма державного правління, державно-територіальний устрій, державний (політичний режим). Спершу — виявлення формальних чи реальних владних повноважень (або їх відсутності) у глави держави (чи його в.о.), парламенту (зокрема, його керівництва, членів комісій і комітетів), вищих судових органів, глави і членів уряду (міністрів оборони і зовнішніх справ, за наявності — й інших міністрів), повноважень працівників відповідних міністерств і відомств. Зокрема, для аналізу повноважень останніх слід розглянути наявну інформацію про особливості дипломатичної служби відповідної держави. У свою чергу для визначення ролі особистісного чи партійного чинника у зовнішньополітичній діяльності глави держави, голови уряду чи МЗС слід опрацювати його офіційний і(чи) персональний сайти, наявні публікації про нього в наукових працях і періодиці. Аналізуючи роль парламенту у формуванні зовнішньої політики слід визначити його посадових осіб (наприклад, спікер, його заступники), комітети (комісії), наприклад, із закордонних справ чи оборони, які здатні безпосередньо впливати на формування зовнішньої політики. Необхідно визначити партійну приналежність відповідного посадовця або членів комітету, розглянути пропоновані ними законопроекти і співвіднести їх із програмою їх партії, розміщеною на відповідному сайті або партійними позиціями щодо зовнішньої політики, висвіленими у ЗМІ і наукових працях. Аналогічно необхідно розглянути персоналії членів уряду чи парламенту на основі даних ЗМІ чи наукових праць, персональних і офіційних веб-сайтів слід визначити партійну приналежність носіїв посад, розглянути зовнішньополітичні позиції відповідних партійних програм.

На останньому етапі дослідження варто розглянути як відповідні чинники – державна спроможність, законодавство, структура і взаємовідносини органів влади, партійні програми і особисті погляди осіб, які впливать на формування зовнішньої політики перетворюються в конкретний зовнішньополітичний курс. Це завдання можна реалізувати в один із наступних способів. 1) запропонувавши синтетичну, «ідеально-типову», в розумінні М. Вебера, модель формування зовнішньої політики держави; 2) розглянувши окремий випадок поведінки держави в коретній міжнародній ситуації – кей-стаді чи то на прикладі ситуації з минулого, наприклад Карибська криза, чи то сучасної; 3) розглянувши формування зовнішньої політики держави стосовно іншої держави, наприклад, України; 4) розглянути, як міняється зовнішньополітичний курс держави в часі – залежно від зміни персонального (зміна особи президента США) чи партійного (наприклад, зміна складу уряду чи парламенту Італії) складу органів влади, або від кофігурації цих органів, зумовлених зміною конституції (наприклад, перетворення Молдови із змішаної в парламентську республіку).