Аміна Сон

Запропонуйте Аміній роботу над вашим наступним проєктом або зареєструйте профіль фрилансера і починайте заробляти просто зараз.

Україна

26 днів 5 годин тому

вільний для роботи

на сервісі 3 місяці 23 дні

Рейтинг

Успішних проєктів

Середня оцінка

Рейтинг

Написання статей

1381 місце з 3190

Редагування та коректура текстів

1518 місце з 4475

Рівень володіння мовами

Резюме

Люблю працювати зі словами. Моя стихія – тексти, де форма так само важлива, як і зміст.

Пишу тексти різного формату:

— поезію (з римою і без);

— рецензії на книги та статті;

— описи, дописи, тексти для блогів;

— історії, художні уривки;

— сценарії;

Допомагаю оформити думки красиво й грамотно (не використовую ШІ).

Можу підлаштувати стиль під конкретний запит, є чималий досвід написання. Я маю тонке чуття мови і вмію працювати з текстом. Для мене важливо не просто передати думку, а вибудувати правильний ритм та естетику оповідання, використовуючи стилістичні фігури, метафори та епітети. Володію філологічною пильністю, створю текст, в якому відчувається мистецьке володіння словом. В поезіях часто використувую авторські неологізми.

Навички та вміння

Переклади

Робота з текстами

Портфоліо

400 UAH
Переклад тексту з англійської на українську

Переклад текстів

Original Text (English)
The silence that inhabits an empty theater is unlike any other stillness; it is a heavy, expectant void, saturated with the echoes of a thousand soliloquies. Within these cavernous walls, the air seems thickened by the dust of disintegrated costumes and the lingering scent of greasepaint, creating a sanctuary where the boundaries of time dissolve. Each spotlight is a sentinel, waiting to pierce the gloom and summon a protagonist from the shadows of the wings. When the house lights finally dim, a collective intake of breath ripples through the audience, a silent pact between the observer and the observed.

In this liminal space, the actor ceases to be a mere inhabitant of the mundane world and becomes a lightning rod for the sublime. To perform is to engage in a ritual of shedding one's skin, a delicate unraveling of the self to reveal the raw, pulsating nerves of a character. It is an act of profound vulnerability disguised as grand artifice. The stage is a laboratory of human emotion, where a single gesture can reconstruct a kingdom and a whispered line can shatter a heart with the precision of a diamond-tipped blade. As the final act concludes and the applause erupts like a sudden storm, the magic begins to withdraw, leaving behind only the haunting resonance of a story that, for a fleeting moment, was more real than life itself.
…
Переклад (Українська)
Тиша, що панує у порожній театральній залі, не схожа на жодну іншу безмовність; це важка, заціпеніла порожнеча, насичена відлунням тисяч монологів, що колись тримали в напрузі це повітря. У цих печероподібних стінах сама атмосфера здається згущеною пилом стлілих костюмів та невловним ароматом гриму, створюючи сакральне укриття, де кордони часу безслідно розчиняються. Кожен прожектор тут – наче мовчазний вартовий, що чекає слушної миті, аби прошити сутінки світлом і викликати протагоніста з густих тіней лаштунків. Коли світло в залі нарешті згасає, крізь ряди прокочується хвиля затамованого дихання – той самий негласний пакт між споглядачем та об’єктом споглядання.
У цьому лімінальному просторі актор перестає бути пересічним мешканцем буденності, перетворюючись на громовідвід для піднесеного. Грати – означає брати участь у ритуалі скидання шкіри, у делікатному розплутуванні ниток власного «я», аби оголити живцем пульсуючі нерви персонажа. Це акт глибокої вразливості, вишукано замаскований під грандіозну майстерність удаваності. Сцена постає лабораторією людських емоцій, де єдиний жест здатен відбудувати зруйноване королівство, а прошепотіла репліка – розбити серце з точністю діамантового леза. І коли фінальна дія добігає кінця, а аплодисменти вибухають раптовим штормом, магія починає повільно відступати, залишаючи по собі лише щемливий резонанс історії, яка на коротку мить була реальнішою за саме життя.
450 UAH
Рецензія на книгу «Бріджертони. Герцог і я»

Написання статей

Роман серії про Бріджертонів авторки Джулії Куїнн «Герцог і я» – це взірець того, як жанрова література може бути естетично бездоганною, якщо за справу береться автор, що відчуває текст. Це не просто «історія кохання», це блискуча стилізація, де епоха Регентства стає не музеєм, а живим, дихаючим простором, сповненим іронії та чуттєвого напруження.
Текст Куїнн побудований на вишуканому балансі між зовнішньою манірністю та внутрішньою пристрастю. Авторка майстерно використовує прийом «фіктивних стосунків», перетворюючи його на моральну дуель між Дафною Бріджертон та Саймоном Бассетом. Ми спостерігаємо за тим, як слова стають зброєю. Тут кожен діалог – це танець на межі фолу, де правила світського етикету лише підсилюють електрику між героями, а тропа «від фіктивних стосунків до справжнього кохання» – "підливає" олії в вогонь, створюючи додаткове напруження шляхом опису внутрішніх сумнівів героїв.
Стилістично роман витриманий у ритмі легкого вальсу. Описи інтер’єрів, шовку суконь та ароматів травневого Лондона подані не переобтяжено, а рівно стільки, щоб створити ефект присутності. Але справжня магія тексту криється в його іронічності. Леді Віслдаун з її гострими колонками пліток вносить у розповідь елемент постмодерної гри, додаючи оповіді багатошаровості та динаміки.
Ця книга – ідеальний приклад того, що легкість у літературі є результатом складної та витонченої роботи зі словом. Це текст для тих, хто вміє насолоджуватися естетикою і цінує майстерність, з якою авторка перетворює класичну схему на живе, емоційне та привабливе видовище.
450 UAH
Рецензія на книгу «Собор Паризької Богоматері»

Написання статей

«Собор Паризької Богоматері» — це не просто роман, це велична спроба Віктора Гюго втілити в слові те, що зазвичай підвладне лише каменю та вічності. Перед нами не декорація для розгортання середньовічного сюжету, а самодостатній всесвіт, де головним героєм виступає сам Собор — нерухомий, мовчазний, але сповнений прихованого життя німий свідок, що споглядає метушню людських пристрастей із висоти своїх похмурих гаргуйлей.
Гюго вибудовує текст за канонами готичної архітектури: кожен розділ — це масивна опора, кожна метафора — витончений вітраж, через який світло істини заломлюється під химерними кутами. Авторське слово тут має вагу граніту. Воно тактильне, майже фізичне: ви відчуваєте холодний пил затісних келій Клода Фролло, чуєте хрипке відлуння дзвонів, що розбиваються об дахи Парижа, і бачите, як у сутінках Двору Чудес народжується хаос, що загрожує поглинути тендітну гармонію міста.
Фатум у Гюго не є абстракцією; він матеріалізується в лініях долі, що перетинаються в точці неповернення. Горбата потворність Квазімодо, яка приховує в собі кришталеву чистоту вірності; блискуча, але порожня зовнішість Феба; і всепоглинаюча пристрасть архідиякона Фролло — темна, виснажлива, що перетворює інтелект на попіл. Есмеральда ж у цьому трикутнику — лише промінь світла, що випадково впав на брудну бруківку, приречений бути згаслим у протистоянні закону та безумства.
Майстерність Гюго виявляється у вмінні працювати з контрастами. Він майстерно чергує масштабні панорамні описи Парижа, що нагадують пташиний політ, із інтимними, майже мікроскопічними роздумами про занепад друкарства та «вбивство книги будівлею». Це інтелектуальне письмо, яке вимагає від читача не лише співпереживання, а й філологічної витривалості.