Бессмертний

Добрий молодець сумно дивився вниз, обійняв руками-ногами верхівку величезної, щоглової, сосни. Та знову здригнулася від удару по стовбурі.

"А ну злізай швидко" - рівномірно поманив пальцем Кощея Бессмертного, і ударив тощою кістлявою рукою по стовбурі ще раз - сосна знову здригнулася. "Так і бути, до смерті не вб’ю - урок тільки дам, предметний, чим-небудь важким - і йди додому" - Кощея знову потряс сосновий стовбур - "злізай, забдрига - інакше гірше буде!"

"І й не подумаю навіть" - вигукнув добрий молодець з верхівки сосни, перехопивши руками стовбур трохи вище. "Хто ж знав, що ти однією рукою сосни вбиваєш вічно? Казки всі голосно твердять - задихлик і задихлик є, кістлявий і малохольний, хіба що смерть свою подалі і хитріше сховав, щоб богатирі не дісталися. Ну я, перший хлопець у селі, і вирішив слави та багатства здобути. А тепер ось - ніяк не злізу!"

"А хто, ти думаєш, ті казки і придумав?" - злісно поцікавився Кощея - "от наслухається таких казок ще один добрий молодець, приїде задихлик воювати, а тут - я! Злізай, кажу" - від ще одного удару кістлявою рукою по стовбурі сосни та закачалася так, що добрий молодець таки не втримався на верхівці і впав каменем вниз.

А на землю не впав - не встиг; Кощея на льоту схопив його за шию і легко, однією рукою, підняв обличчям до обличчя. Ноги доброго молодця безпомічно болтались у кількох пядях над травою.

"Ну і навіщо ти в замок до мене на лису гору припхався?" - поцікавився Кощея - "не може бути, щоб мене воювати. Тоді б у головних воротах мечем-кладенцем стукав і клич богатирський кричав, як оголошений. Виходь, мов, битися будемо. А ти що зробив?" - Кощея похитав доброго молодця, від чого у нього голова ходуном заходила - "у віконце підвалу заліз, і пішов по підвалах кам’яних шукати? Що, злата-срібла захотів, над якими я тут страждаю?"

"Так все ж казки і кажуть, що ти страждаєш" - обурився добрий молодець - "ну навіщо тобі стільки, а? А мені б дюжину червінців, щоб добру хату поставити, господарство завести і веселої весільної гулянки - у нас із старостиною дочкою, молодшенькою."

"Ну так" - тонко хихикнув Кощея - "усі казки так і кажуть - страждаю. Тільки ти тут не забувай" - його очі раптом на мить полихнули синім і він знову похитав доброго молодця, що боровся, як оселедець - "хто всі ті казки придумав, багато століть тому ще. Образ - справа серйозна, роками будується."

Добрий молодець задумався і зник.

"Так що, немає ніякого злата-срібла що, чи?" - Ех, я дурень-ду-ак."

"Ну чому ж - є, звичайно, і злато, і срібло, і скрині з дорогоцінними камінцями" - здивувався Кощея, показуючи кістлявою пальцем на стоячий неподалік, на самій вершині тридцятиметрового пагорба з лисою навіть від трави верхівкою, чорний, готичного стилю замок - "не те на які б шиши я б усе це збудував? А тільки будь-який злодій сільський хрін там з редькою знайде. Зараз. У підвалах."

Добрий молодець тяжко зітхнув і з надією глянув на Кощея:

"А може, ти мене відпустиш, а? Я ж нічого не знайшов - не вкрав?"

Кощея усміхнувся загадково і поставив його на ноги; потім поманив його за собою до замку:

"Ладно вже, горе-герой, заходь до мене в гості - чаю з брусниці нап’ю, з пряниками, і побесідуємо, поки чай п’ємо - один я тут живу, іноді й поговорити ні з ким. А дюжину червінців - так і бути, дам; чай не обідню" - і знову, навмисне, хихикнув.

Чай пили до самого ранку.

Сонце вже сходило, коли добрий молодець гучно стукав у ставні дому, де жив сільський староста з родиною. Вони скрипуче розчинилися і з вікна, зітхаючи, виглянула старостина дочка - та сама, молодшенька.

"Радість-то яка" - почастішав добрий молодець - "був я у Кощея, і тепер у нас аж дюжина золотих червінців - весільку веселу зробити і господарство підняти."

"А покажи" - зацікавилася дівиця.

"Зараз не можу" - розвів руки добрий молодець - "він, лукавий, мені їх не дав, а - ну типу всередину. Ну тоді через день-другий і наші будуть - а тільки вдруге я до Кощея на лису гору і в житті не піду."

"Всередину - це як?" - здивувалася дівиця - "проглотити, що-лі, змусив?"

"Навпаки" - зізнався добрий молодець, і його обличчя густо почервоніло. Пару днів доведеться таки їсти стоячи.

А ти не ходи красти!