Коли над обрієм скипає буревій,
І в ньому тануть тіні вересневих мрій,
А ніч крилата зливою вмивається.
Я ніби повертаюсь у минулі дні,
Що подих осені нагадує мені
І біль утрати в серці прокидається.
Я згадую ту мить, коли гроза
Розрізала вогнями небокрай,
І впала до долонь твоя сльоза,
І ти прошепотіла: «Прощавай».
Любов моя, пробач мене за все,
За те, що почуття гроза розвіяла.
Нехай тобі ця осінь принесе
Кохання, про яке так довго мріяла.
Із року в рік тополі вітер колихав,
Від долі я давно нічого не чекав
А ти за щастя віддано молилася.
Лилося тихо світло місячне зі стріх,
Та в ньому я, нажаль, помітити не зміг,
Як ти чекати дива утомилася.
Я все збагнув лише коли гроза
Розрізала вогнями небокрай,
І впала до долонь твоя сльоза,
І ти прошепотіла: «Прощавай».
Любов моя, пробач мене за все,
За те, що почуття гроза розвіяла.
Нехай тобі ця осінь принесе
Кохання, про яке так довго мріяла.
