Редагування книги
Післямова
На 9 швидких років В’єтнам став моїм притулком, місцем сили та злітним майданчиком. Це місце, де я опинився сам на сам із собою, де зрозумів: усе, що я можу і хочу — залежить тільки від мене самого і ні від кого іншого — ні від долі, ні від обставин, ні від тих, хто зустрічається на моєму шляху.
Проте останні п’ять років в університеті дали мені зрозуміти: усе зациклилося. Життя тут гарне, але занадто просте, воно наче йде по колу. Ще один рік — трохи більше грошей, а решта — те саме. Я відчув, як час вислизає крізь пальці, а молодшим я не стаю. З в’єтнамками було складно: зовсім інша культура (або її відсутність), немає про що поговорити чи над чим разом посміятися. Тож, поки маю сили, я вирішив підкорити ще одну або кілька країн, вивчити іспанську, познайомитися з новими людьми й, можливо, колись розповісти про це.
Я вирішив підбити підсумки й поділитися цими нотатками вже після того, як поїхав. Втім, В’єтнам не зник із моєї голови: я все ще подумки переводжу ціни у в’єтнамські донги, читаю місцеві новини та за звичкою даю поради українцям у чатах.
Я дякую цій країні, яка прихистила, приголубила та дала шанс на нове життя мені: недосвідченому, але сповненому рішучості. Я вдячний людям, які в мене повірили — роботодавцям, які, напевно, закочували очі від мого бажання справедливості, але погоджувалися з моїми аргументами, якими б незвичними вони тут не здавались.
Хазяйці квартири, з якою ми бачилися за вісім років лише раз і не мали жодного непорозуміння.
Людям, які стали справжніми друзями і з якими ми зустрічаємося в будь-якій точці світу.
Людям, які виявилися мудаками і принесли стреси та біль, але з ними і досвід у моє занадто просте життя.
Я вірю, що частинка цієї країни назавжди лишиться в мені. Будь це теплий вітер в обличчя; спритність, з якою продавці зав’язують пакет з супом на виніс; запах зелені, яку ти кришиш у фо; сон опівдні; звуки караоке, для якого не треба бути здібним співаком; звук бадмінтону о 4:30 ранку; порожнеча пляжу о 9:00; готовність випити з тобою від кожного відвідувача кафе; готовність допомогти та зрозуміти твою скруту; і сонце, яке ніколи не перестає сяяти над Сайгоном.
На 9 швидких років В’єтнам став моїм притулком, місцем сили та злітним майданчиком. Це місце, де я опинився сам на сам із собою, де зрозумів: усе, що я можу і хочу — залежить тільки від мене самого і ні від кого іншого — ні від долі, ні від обставин, ні від тих, хто зустрічається на моєму шляху.
Проте останні п’ять років в університеті дали мені зрозуміти: усе зациклилося. Життя тут гарне, але занадто просте, воно наче йде по колу. Ще один рік — трохи більше грошей, а решта — те саме. Я відчув, як час вислизає крізь пальці, а молодшим я не стаю. З в’єтнамками було складно: зовсім інша культура (або її відсутність), немає про що поговорити чи над чим разом посміятися. Тож, поки маю сили, я вирішив підкорити ще одну або кілька країн, вивчити іспанську, познайомитися з новими людьми й, можливо, колись розповісти про це.
Я вирішив підбити підсумки й поділитися цими нотатками вже після того, як поїхав. Втім, В’єтнам не зник із моєї голови: я все ще подумки переводжу ціни у в’єтнамські донги, читаю місцеві новини та за звичкою даю поради українцям у чатах.
Я дякую цій країні, яка прихистила, приголубила та дала шанс на нове життя мені: недосвідченому, але сповненому рішучості. Я вдячний людям, які в мене повірили — роботодавцям, які, напевно, закочували очі від мого бажання справедливості, але погоджувалися з моїми аргументами, якими б незвичними вони тут не здавались.
Хазяйці квартири, з якою ми бачилися за вісім років лише раз і не мали жодного непорозуміння.
Людям, які стали справжніми друзями і з якими ми зустрічаємося в будь-якій точці світу.
Людям, які виявилися мудаками і принесли стреси та біль, але з ними і досвід у моє занадто просте життя.
Я вірю, що частинка цієї країни назавжди лишиться в мені. Будь це теплий вітер в обличчя; спритність, з якою продавці зав’язують пакет з супом на виніс; запах зелені, яку ти кришиш у фо; сон опівдні; звуки караоке, для якого не треба бути здібним співаком; звук бадмінтону о 4:30 ранку; порожнеча пляжу о 9:00; готовність випити з тобою від кожного відвідувача кафе; готовність допомогти та зрозуміти твою скруту; і сонце, яке ніколи не перестає сяяти над Сайгоном.
Одеса 
Вільний для роботи
Запропонувати роботу