Данило Ставицький
Рейтинг
Резюме
Мене звати Данік, мені 21 рік.
Я з самого малечку полюбляю писемність та володію добре розвиненою фантазією.
На моєму рахунку вже є декілька пісень, внлика кількість віршів різної тематики та перша опублікована книга.
Готовий взятись за будь-яку роботу, пов'язану з письмом, навіть те, з чим раніше справи не мав.
Я налаштований на успіх і за потреби налаштую і вас!
Портфоліо
-
Вірш - "Я раним", від 12.12.2021
Вірші, пісні, прозаЯ раним.
И нет, я не о физике,
Я не о том, что в слезах убегаю,
… Ударив о тумбочку правым мизинцем.
Нет, меня не избили.
Не дали прочувствовать примеси крови.
Я просто раним как ребёнок,
Которому вместо торта,
Принесли с огорода ведёрко моркови.
Как-то странно звучит то что ниже:
Но я не почувствую боли,
Пока мне не скажут что тело болит,
Даже засыпав в сквозное мне соли.
Нет, я не странный
Просто я человек
Человек, что воспитан был раной.
Раной на сердце,
С полёта невольных.
Полёта с поставленной гранью.
Я раним,
Как хрустально-стеклянная ваза.
Только выбить из сил меня можно не битой,
А сказав что-нибудь грубым басом.
Я раним.
Только раны мои заживают не так,
Как порезы по венам.
Шрамы глубже.
Отходы слабей.
Мой предел - кровавая лужа.
-
Вірш - "Боюсь дощу", від 25.02.2022
Вірші, пісні, прозаМам, послухай, зі мною все ок.
Ти вибач що зник, був поганий з‘вязок.
Я поів два рази, третій зранку,
Сусід по окопу підкинув цигарку.
…
Вчора бачив старого ведмедя!
Що в лісі робив? Шукав милосердя…
Хто то сказав що по нам відстріляли?
То брехня, мам, маячня феодалів.
Як там брат, як собака? Кажи, не мовчи!
Може в останнє… Не бери, я дурний.
Просто знову не виспав години вночі,
Знов по темній шукали ворожі вогні.
Я не знаю як буде, коли подзвоню.
Як і ви, я боюся спотайна дощу…
Та все буде ок, перемога за нами!
Дочекайтесь мене. Обійняв всіх, Люблю!
-
Вірш - "Всього лише", від 13.06.2023
Вірші, пісні, прозаВін всього лише мріяв на вікнах.
Думав: «Що там у темному лісі?»
Де захарився скривджений ворог?
Коли сонце їх вижене звідси?
…
Кожен день перед школою мріяв.
Обіцяв батькам вивчити право.
Намагаючись згилити гори...,
В турку сипав розмелену каву.
Передвечір, та в ночі він мріяв.
Не хотілось вивчати новини.
«Хочу бачити правду! До тіни!»
«Хочу в небо, долаючи зливи!»
На святвечір, що в грудні, сказали,
В тій програмі, де пишуть загиблих.
Як кордон браві хлопці боронять,
Не дають цапам вийти на Київ.
Не хотіли його відпускати,
Бо маленький, лише вісімнадцять.
«Трохи далі піде^ш, не пропа^дуть,
Твої воїни, там на Донбасі.»
Літній ранок дав змогу малому,
Стати трохи доросліше, мабуть...
Бо з речами на поїзд, від батька,
Їхав з мрією стати солдатом.
Майже місяць він вчив заповіти,
Тих людей, що писали історію.
Два конспекти за пару, багато.
Але хлопець обрав статут долею.
Кожен день тренування, та стрільби,
Кілометри пройде^нних доріжок.
Але чуть не похва^ли, повірте.
«Він готовий лишень бо до книжки!»
Він всього лише мріяв на вікнах.
Хто б повірив у сили «безсильних»...
«Автомат йому? Тільки на війнах!»
«Не довірю дитині людину»
То субота була, чи вівторок,
Точно важно сказати, забувся.
Але знаю надточно, то вчора...
Бо з той час, дні за миті здаються.
Що там сталось, не чутно і досі,
Але хлопець той став непокореним.
Крізь образи, крізь розпач і сльози.
Із солдата він виріс до Воїна.
Трохи вищим став, може на голову.
За спиною висить автомат.
І тепер вже про нього, як сам тоді,
Мріють ті, хто на вікнах сидять.
Активність
| Останні ставки 1 | Бюджет | Додано | Терміни | Ставка | |
|---|---|---|---|---|---|
|
Написання відгуків
250 UAH
|