Реферат 5-10 сторінок , із посиланнями та списком використаної літератури
Термін «епістемологія» походить від грецьких коренів «episthеm» – «знання», і «logos» – «наука», тобто «наука про знання», «наука про процес пізнання». Варто відрізняти цей напрямок у філософії від іншого, досить близького – «гносеології» (від грецького «gnosis» – «знання» і «logos» – «наука»). Гносеологія займається проблемою співвідношення розумового процесу з реальністю, досліджує питання відповідності (або невідповідності) людської свідомості буттю, звідси підвищена увага до таких критеріїв як «щире» та «помилкове», «пізнаване» й «непізнаване», «суб’єктивне» та «об’єктивне», «уявлення» і «реальність», «форма» і «зміст» тощо. Епістемологія, у свою чергу, концентрується скоріше на механізмах і моделях пізнавального процесу, залишаючи осторонь питання про «буття» й «реальність», про «істину» і «оману».
Політичну епістемологію цікавлять автономні стратегії розуму і структури його діяльності, ніж їхня співвіднесеність із реальним світом. Політична епістемологія одержала розвиток саме в структуралістській філософії, яка загострювала свою увагу на структурах мови. Якщо в розумовій діяльності людини є певні закономірності, типові або навіть одиничні явища, то вони самі по собі здобувають інтерес для епістемології, незалежно від того, як вони корелюються з реальністю і чи корелюються взагалі.
Людський розум вибудовує щодо реальності певну картину. Ця картина має цілком певну структуру. Досліджувати цю структуру «картини політичного світу» – завдання політичної епістемології.
Відносно філософії політики, політична епістемологія концентрується на дослідженні того, яким чином людина розуміє Політичне, як оперує з уявленнями про нього, як здійснює свій вибір.
Величезне значення в політичній епістемології має вивчення структури політичної мови, оскільки система уявлень про світ, його «картина» відбита саме в мові. Мова і є автономним світом, у якому втілені структури свідомості.
У межах класичної гносеології, яка охоплює широкий період від Сократа до Г.-В.-Ф. Гегеля, вперше формулюється суб’єктна концепція істини, згідно з якою істиною є те, що таким вважає суб’єкт пізнання. Тоді ж формулюється природничо-наукове тлумачення істини як найповніша відповідність знань суб’єкта політичній реальності.
