ВЕЛЕТ

Коротке оповідання на 1228 слів. Написати оповідання надихнуло AI-фото з інстаграм-акаунту фотографій, згенерованих штучним інтелектом (aiartvisuals).
Початок оповідання:
"Велета селяни рідко турбували.
Буває, прийдуть до печери і просять повідкидати каменюки, якими каменепад вряди-годи засипав єдиний прохід у горах: рясні зливи підмивали гірську породу, кам’яні глиби обрушувались зі стрімких вершин і засипали то в одному, то в іншому місці вузьку, затиснену скелями дорогу. А хтось сміливіший попросить повідносити їх до обриву над озером, та покидати у воду, щоб озеро не міліло в жарку пору. Велет лиш махав рукою на прохання селян, навіть не розвертався в їхній бік. Велет не говорив людськими мовами, тільки гарчав, наче звір, але селян розумів. Коротким спокійним гарчанням сповіщав, що виконає прохання, а коли був не в дусі, міг сердито заревіти, що означало: краще йдіть собі. Приходьте потім зі своїми проханнями, не зараз.
А наступного дня вже чути на світанку, як він крекче, тягаючи каменюки одна за одною до обриву, і як двигтить земля під його босими ножиськами.
Велет повідносить їх до обриву, за пів дня впорається, а потім знай собі кидає кам’яні брили в озеро, регочучи. Іноді він сам займався цим ділом, навіть без прохань селян. З невідомої причини велет любив кидати камені у воду. Бувало, надто захоплювався, міг докинути до човнів, щоб залляти бризками рибалок в човні. А коли забризкував, велет сміявся, і його могутній сміх нагадував ревіння доісторичної істоти.
— Най побавиться, як хоче, — перемовлялися рибалки. — Головне, що дітей не займає. І худобу. І село."

#креативно #Цілеспрямований #казки/оповідання #самодисциплінований #редактура