Вірш
Вірші, пісні, проза
У тиші ночі чути серця подих,
Немовби крик, що загубивсь у часі.
Ми йдем крізь тіні власних давніх помилок,
Несли на спинах долі важкі пасма.
І кожен крок — то спроба відпускати,
І кожен злам — то вічний обрію урок.
Та істина не любить гучно…