Вероніка Козоріз
Запропонуйте Вероніці роботу над вашим наступним проєктом або зареєструйте профіль фрилансера і починайте заробляти просто зараз.
Особисте повідомлення
Запропонувати роботу
Львів,
Україна
6 місяців 6 днів тому
вільний для роботи
на сервісі 7 місяців 12 днів
Рейтинг
Успішних проєктів
Середня оцінка
Резюме
Я студентка, на факультеті підприємства, розбираюсь у рекламі, брала участь у проектах її створення, працювала смм, також, вмію писати реферати, і в цілому займаюсь написанням книги, до того ж була редактором текстів.
Навички та вміння
Дизайн та арт
Переклади
Портфоліо
-
50 000 UAH Свобода
Написання сценаріївМгла огорнула весь простір, посилюючи холод. Шлунок скручувало від голоду, та Марк не змикав очей навіть на хвилину — краще б уже пустив кулю собі в лоб, ніж показав Моріямі свою слабкість. Може, він і бігун, але все ж Веснинки.
Марк не приймав того, що його жбурнули назад у минуле, вибили «4» на щоці, назвали іменем, даним при народженні, і повернули в Евермор.
… Та реальність жорстока — уже третій день його тримають у підвалі, а поруч лежить Лілія. Марк не насмілився торкнутися її, щоб зігріти, лише накрив своєю кофтою й прислухався до дихання. Найбільше його мучило те, що вона тут через нього — стала «бонусом» до Натаніеля, стала його покаранням за непокору.
Ріко хотів, щоб Лілія вийшла на корт, хворіючи, і це вже так дістало Марка, що він зірвався знову — врізав Моріямі з усієї сили, втоптав його «корону» в бруд, намагаючись захистити. Але тепер вони тут.
Марк — побитий Тедзуці, а Лілія, позбавлена всіх ліків, мучилась від гарячки. Це їхнє покарання. Покарання за захист одне одного, покарання за непокору.
Щоразу, коли бачив Ріко, Марк хотів попросити пробачення за свою зухвалість, аби допомогти Лілії, — він би проковтнув власну гордість, але щоразу зупиняв себе, згадуючи її останні слова, кинуті Моріямі в обличчя:
— Іди скаржся, щеня.
Він знав — Лілія не пробачить, якщо Марк впаде обличчям у бруд. Тому тримався.
Думки роз’їдали зсередини, ослаблене тіло підводило, але голос Лілії змусив його зібратися.
— Марк?
Голос був хрипкий, виснажений, але все ж впізнаваний.
— Що таке? — спокійно спитав Марк і повернувся до неї, зустрівшись із її очима.
— Якщо цей павич знову прийде — вріж йому ще раз, а то дратує.
Марк хмикнув і посунувся трохи ближче.
— Обов’язково.
Вони не знали, скільки часу минуло від моменту їхнього ув’язнення, не знали, скільки годин прийшло, але двері знову відчинилися, випускаючи сирість підвалу назовні.
У темряві було видно лише блакитні очі — вони, здавалось, хотіли випалити все живе у цьому світі.
— Натаніелю, Ліліє, вставайте.
Голос Жана лунав далеким і не одразу торкнувся свідомості виснажених.
— Ваше покарання минуло. Завтра знову тренування.
Марк повернувся до кімнати сам, Лілію довелося відвести до медпункту, щоб привести до тями.
Не маючи сил і досягнувши свого, Марк завалився на ліжко. Його трясло, наче холод усе ще тримав його в обіймах і не збирався відпускати, але повіки ставали дедалі важчими, і сон поглинув швидше, ніж чергова тривога.
Тіло потребувало бодай якогось відпочинку після трьох днів без сну. Попри брудний одяг, просочений кров’ю, Марк заснув з думкою про Лілію — і більше його нічого не тривожило.