Історія Стародавіх племен

   Давніх племен були тисяч. Я хочу розповісти про давньогрецькі племена. Такі як ахейці,дорійці,еолійці та іонійці.   

Предки ахейців спочатку мешкали в районі Придунайської низовини або навіть в степах Північного Причорномор'я^[3], звідки вони мігрували в Фессалію (з початку II-го тис. до н. е.), пізніше — на півострів Пелопоннес.

За переказами, ахейці походили від Ахея, сина Ксуфова й онука Гелленова, який, вийшовши з Аттики, підпорядкував собі пеласгів Арголіди і Лаконії. За іншими варіантом міфу, він повернувся до своєї вітчизни — у Фессалію, де існував однойменний народ ахейців у Фтіотиді. З Фессалії його сини, Архандр і Архітель, пішли в Аргос і зайняли весьПелопоннес за винятком Аркадії, тому у Гомера ім'я ахеян, разом з ім'ям аргивян, зустрічається як загальне позначення греків^[4].      

Витіснені Гераклідами з Аргоса і Лаконії, після дорійського переселення, ахейці були виведені під проводом Тісаменав названу пізніше за їхнім іменем область Пелопоннесу — Ахею, яка раніше називалася Іонією або Егіалеєю, а також вони переселились в Малу Азію, на острів Кіпр та інші острови Егейського моря^[5]. Також ахейські переселенці склали ядро еолійського населення на острові Лесбос.

Вперше ахейці згадуються в хеттських свідченнях, датованих 14 століттям до н. е. Водночас за археологічними знахідками встановлено, що у 17-16 століттях до н. е. у ахейців вже склалися перші держави, найпотужнішими з яких були Мікени, Пілос, Тиринф і Аргос. Вони досягли високого економічного і політичного розквіту в 15-13 століттях до н. е. Про значну роль ахейців в історії Греції цієї доби свідчить розповсюдження їхнього імені на решту грецьких племен, як це видно з епосу Гомера^[6], а також під іменами аргів'ян та данайців. У 12 столітті до н. е., за Гомером, Ахейці вели Троянську війну. Серед ахейських героїв війни: цар Агамемнон, Ахілл, Одіссей, Аякс Теламонід,Менелай, Діомед, Аякс Оїлід

Згодом ім'я ахейців поширилось на мешканців області Ахея. Ахейці управлялися у своїх дванадцяти полісах царями, нащадками Тісамена, з яких останнім був Огіг. Проте за монархією у них слідувало не панування аристократії, як це зазвичайно відбувалось у грецьких полісах, а помірна демократія. Дванадцять стародавніх міст утворили союз із загальним центром у Егіоні^[7].

У зовнішніх зносинах вони трималися абсолютно нейтральної політики до самої Пелопоннеської війни. Потім, підкоряючись довгий час впливу спартанської політики, вони були втягнуті у Фіванську і Македонські війни. Між тим їхній союз дедалі більше і більше послаблювався, поки нарешті після нападу Деметрія, Кассандра і Антигона його не зруйнували. Союз відновлений у 281 до н. е. з'єднанням чотирьох міст: Діми, Фари, Патри і Тритії, таким чином було покладено початок, так званому, Ахейського союзу, який потім розширився через приєднання до нього інших міст. З 3 століття до н. е. і до римського завоювання у 146 до н. е. ахейці зберігали владу

• Згідно з першою, назва грецького племені Δωριείς походить від Δωρις — іншої назви області Дорида (Δωρίδα) у горах західної частини центральної Греції. У Пілосі — одному з місць, підкорених дорійцями під час їхнього вторгнення, знайдені глиняні таблички, написані лінейним письмом Б. В одній з них, яка містить запис про хлібне забезпечення рабів жерців під час свята Богині-Матері Потнії, виявлене чоловіче ім'я «Дорей», «Доріеус»^[1]. Ім'я наведене в давальному відмінку як *Dōriēwei, це тип відмінювання на приголосний (з основою на -w-). Незасвідчена множина називного відмінка *Dōriēwes могла перетворитися на Δωριείς через втрату [w] і скорочення звуків. Раби могли отримувати свої імена за місцем свого походження: напр. Μεγαρευς («Мегарець», «з Мегари»)^[2]. Суфікс -ευς міг бути вельми продуктивним, утворюючи прізвиська від назв місцевостей, отже, давні дорійці могли отримати своє ім'я від назви цієї області. Проте, Дорис-Дорида класичної доби може бути і не пов'язаним з «Дорисом» мікенського періоду.
• За другою версією, походить від слова δόρυ («спис-дорі»), тобто, буквально — «списоносці»^[3].
• Згідно з третьою версією, етнонім Δωριεῖς походить від слова δωρίς («лісиста країна» або «нагір'я», «полонина»), похідного від того ж слова δόρυ, але у його первісному значенні — «дерево». Тобто, «дорійці» — «люди з лісистих земель» (пор. «древляни») чи «люди з нагір'їв»^[4].
• За четвертою версією, слово Δωριεῖς пов'язане з давньогрецькими словами δώσε («дай») та δῶρον («дар»), які виводяться з праіндоєвропейського кореня *dō- («давати»). Тобто, «дорійці» буквально значить — «подарований народ». Цю версію висунув американський історик Джонатан Голл, ґрунтуючися на матеріалі давньогрецького міфу про повернення нащадків Геракла^[5]. Поет Тіртей писав, що «Спарта — божествений дар Зевса та Гери»нащадкам Геракла. В одному з варіантів міфу спартанський цар Тіндарей вручає йому своє царство на подяку за повернення престолу. Геракл «просить царя берегти дар, доки нащадки героя не зможуть його затребувати»
• За переказами дорійці спочатку жили в європейській Греції, біля Олімпу і Осси, в фессалійській місцевості Гестіейє і в Доріді біля Ети. Близько 1100 року до н. е., під керівництвом гераклідів, завоювали Пелопонес (переселення дорійців), завдавши при цьому нищівних ударів ослабленим центрам Ахейської Греції — Мікенам, Тиринфу, Пілосу.Арголіда, Лаконія, Мессенія стали повністю дорійськими. Вони зайняли також частину південного берегу Малої Азії з прилеглими островами (азійська Доріда) та деякі острови Егейського моря, наприклад, Мелос і Феру. На Критідорійці з тих часів складали основну частину населення.

  Основні держави дорійців: Спарта, поліси Крита, Аргос. На західному березі Еллади, в Сицилії та південній Італії вони заснували колонії, які досягли невдовзі високого розквіту. Мегара колонізувала Босфор, Понт Евксінський (Чорне море) і Сицилію. Із Фери вийшли дорійські поселення в Кіренаіці. Найбільш чітко проявився характер дорійського племені в Спарті.

  Дорійці вирізнялися мужнім та рівним характером. Їхній діалект, за античними оцінками, поступався у «гнучкості та м'якості» іонічному. Їхні племенні особливості виявилися переважно у мові, музиці (див. дорійський лад), поезії таархітектурі.

Еолійці (грец. Αίολείς) — одна з основних груп давньогрецьких племен (нарівні з іонійцями і дорійцями та ахейцями), яка відокремилася від так званої північно-ахейської (чи інакше північно-східної) групи еллінського материкового населення.

Найдавнішим центром розселення еолійців, як вважають дослідники, була Східна Фессалія. Звідси в кінці 2-го тисячоліття до н. е. почалася колонізація еолійцями решти частини Фессалії і Беотії, потім північно-західній частиніМалої Азії (області, що одержала назву Еоліда) та прилеглих островів (Лесбос і Тенедос). Колонізація еолійцями малоазійського узбережжя, боротьба із місцевими племенами знайшли відображення в «Іліаді» Гомера.

ро те, чи існували еолійці як особливе плем'я у власне Греції, або це ім'я утвердилося за ними в новій їхній батьківщині, немає певних відомостей, якщо не брати до уваги свідчення древніх про існування в доісторичній давнині двох областей з ім'ям Еоліда, з яких одна займала південно-західну половину фессалійський рівнини (згодом відому під ім'ям тетради Фессаліотиди), а інша становила частину південної Етолії з містами Калідон і Плеврон.

За мовою Еолійці найближче споріднені фессалійцям і беотійцям. З Фессалії вони принесли з собою в Малу Азію своїміфи та героїчні оповіді, які вже на нових поселеннях отримали подальшу розробку: про боротьбу Лапітів зкентаврами, про аргонавтів, про Фетиду та її чоловіка, епоніма гори Пелія — Пелея, про сина їх Ахілла. У східну Еоліду були перенесені і такі топографічні назви, як Олімп (гора на Лесбосі), Лариса (у долині Герма), Магнезія (біля підошви Сіпіла).

Зв'язок еолійців з Беотією виражався в тому, що переселення їх, як і троянський похід, почалося, за переказами, зАвлідської гавані. В Еолійських переказах про Ахілла відбилися спогади про боротьбу, яку переселенці повинні були вести з тубільцями через володіння землею: сюди відносяться епізоди, що розповідають про викрадення Брісеіди, про перемогу Ахілла над морським велетнем Кікном на Тенедосі, про битву з Телефом Теверантським.

Взагалі, на думку більшості сучасних вчених, Гомерівська «Іліада», що виникла в початковій редакції у еолійців, відбиває собою доісторичний факт колонізації еллінами (зокрема, еолійцями) північно-західного берега Малої Азії, причому, незважаючи на присутність в епічному матеріалі не-еолійських елементів (оповіді про Одіссея, про викрадення Єлени і деякі інші), панівне становище в поемі все ж займають еолійські герої і відносини.

За Едуардом Мейером, Троада і Пригеллеспонтська рівнина були заселені еолійцями лише в 6 або, найраніше, у 7 столітті до н. е. Отже, Троянська війна і руйнування Трої передували заняття еолійцями Троадської рівнини, і в Еолійських переказах про Троянську війну збереглися лише спогади про завоювання еолійцями Лесбосу, Тенедоса і Теверантского узбережжя. Істориками 19 та початку 20 століття підтримується припущення, що колонізація західного узбережжя Малої Азії закінчилася вже до кінця 2-го тисячоліття до н. е. Причому еолійці були найдавнішими представниками еллінської культури на сході еллінського світу; саме у них виник героїчний епос.

Еолійські колонії були переважно землеробськими і цуралися широких торговельних зносин, які охоче підтримували й розвивали підприємливі та живі іонійці, через що останнім не важко було випередити своїх сусідів у справі культурного розвитку і оволодіти скарбницею пісенного переказу, розробленого вперше еолійцями (період культурного піднесення Іонії починається у 8 столітті до н. е). В всякому разі еолійська культура не зникла: до 6 століття до н. е. відноситься пишний розквіт еолійської лірики, що дала таких видатних представників, як Сапфо іАлкей.

Еолійських міста (за винятком лесбоських) розпадалися на дві групи: південну, до якої входив союз 12 міст, що лежали поблизу річки Герма та Елейської затоки, і північну, яка приурочувалась до Троади. Міста і містечка північної групи були засновані, переважно, лише в 7 столітті до н. е. При послідовному завоюванні Малаї Азії лідянамі іперсами еолійські міста були змушені нести лідійське і перське ярмо: платити данину і давати певний контингент союзницького війська. Після невдалого походу Ксеркса еолійці примкнули до Афінського союзу, але після його розпау знову повинні були визнати свою залежність від персів.

Після смерті Александра Великого еолійські міста входили до складу то Пергамського, то сирійського царства. За римлян вони належали до провінції Азії

Іонійці — одне з чотирьох головних племен грецького народу (також дорійці, ахейці та еолійці), нарівні з дорійцями найбільше вплинули на формування феномену грецької культури. Дістали назву від легендарного героя Іона, який вважався пращуром племені. Займали територію Аттики, частину острова Евбея, острови Хіос, Самос, Наксос. У XI–IX ст. до н. е. іонійці колонізовали середню частину західного узбережжя Малої Азії — область Іонія, — потім узбережжя Чорного і Мармурового морів.^[1]

На іонійському діалекті, який отримав широке розповсюдження, збереглася значна літературна спадщина (наприклад, поеми Гомера, твори Геродота) і значна кількість епіграфічних пам'ятників

За Геродотом іонійці спочатку жили на північному узбережжі Пелопоннеса, в історичній Ахаї. Звідси вони були витіснені ахейцями, які у свою чергу були вигнані зі своїх первісних областей дорійцями, що переселились наПелопоннес.

Згодом іонійці переселилися до Аттики, а вже звідси, через два покоління, вони переселились до Малої Азії під проводом синів Кодра, які не побажали залишатися в Аттиці після зменшення значення царської влади.

Етнічний склад населення малоазійської Іонії був дуже строкатим. Переселялись до Малої Азії вони без сімей, і тут вже одружувались на карійських жінках. За Геродотом, в Іонії існували серед іонійських філ ворійські філи та філи інопів.^[2]